Марокко. Як це було…

Ще жодного разу ми не мандрували такою великою Командою – 9 дівчат і 8 хлопців (краса, як правило перемагає не лише якістю, а й кількістю). Більшість учасників зі Львова, дружня Східна філія – з Дніпропетровська, Харкова, Донбасу, а ще й смагляве і вродливе  Закарпаття. Як завжди, ядро Команди – досвідчені мандрівники, з наплечником складних походів і сходжень, але цього разу у нас з’явилися і нові обличчя , які внесли свій відтінок  навіть у фарби марокканських пейзажів.

Збиралися непросто.  Адже 11  чоловік, ті, що з «європейськими дверима», летіли з Кракова до Мілану (запам’яталася велична нічна площа Piazza del Duomo і потрапляли відразу в Маракеш. А противники шенгену (незлісні) мали трохи комфортніший, але дорожчий варіант: з Києва, через Париж (відвідали лише дютіфрі – і потім до Касабланки (Мечеть Хасана II). Зустрілися майже синхронно 15.02 у хостелі Маракешу. Команда у зборі і готова розпочати пізнання Марокко!

У перший день – вечірня екскурсія на площу Джема-эль-Фна, яка вважається  душею Маракешу і разом із стародавньою частиною міста,  так званою медіною, з 1985 року знаходиться під егідою ЮНЕСКО. Колись – це місце жорстокої страти людей, зараз безперервний калейдоскоп торгових яток, ресторанчиків, циркових і музичних вистав та інших колоритних атракцій… Щоб доторкнутися до душевності,  випили по три фреші (1 склянка – 1 євро), зїли по десятку равликів (ціна – копійки), пройшлися у пошуках кобр-фанаток флейти- не знайшли. Відповідно до рекомендації путівника Lonely Planet знайшли ресторанчик , де  пообідали бараниною, включно із його скальпом і очима… Бр-р-р-р, я можу їсти майже все, але там обідати не рекомендую!!! Врешті холодний вітер прискорив нашу екскурсію і, тримаючи за орієнтир видатну пам’ятку марокканської і світової архітектури – мечеть Кутубія, повернулися до нашого хостелу Kif Kif (є ряд серйозних зауважень, хоча на Booking досить високий рейтинг).

Починається День Народження у нашої суперової Любочки. Вітаємо! Хочеться і можеться посидіти, але лиш трошки… Адже ще потрібно зібратися до головної і найвищої частини подорожі.

16.02. Їдемо у високогірне берберське селище Імліль – початковий пункт маршрутів на Тубкаль, найвищу вершину Марокко. Комфортний мікроавтобус, ввічливий  англомовний водій, і фантастичні навколишні пейзажі. Крім гір, кращими можуть бути лише гори!!! (майже цитата).  І перша велика, не дуже приємна несподіванка – напередодні були  значні опади, дахи будинків – незвично не червоні, а білі, а подальші прогнози невтішні і непевні. Поселяємось у гарній ріаді і відразу біжимо на акліматизаційний вихід. Колоритний початок – через берберські подвір’я,  майже батьківський  момент фотосесії з козенятами і через три години крутезного  під’йому ми на висоті 2300! Трошки снігового масажу, чудові фото: атлетичні  тіла на фоні автентичних, але не зовсім африканських пейзажів…

В стороні Тубкалю – видно, як вітер здіймає снігову куряву на верхах хребтів. Це видовище тривожно нагадує Памір 2012 року, перед вирішальними днями…

17.02 Продовження акліматизації і ознайомлення з навколишніми горами.

Близько чотирьох годин йдемо на перевал Тізі Мзік (2489 м). Глибокий сніг, деколи провалюємось по пояс, зверху добряче припікає,  навіть «плавиться тінь», стежка некрута і дуже мальовнича. А над перевалом місцеві лижники кумедно демонструють невміння фрірайду. Трошки дошкуляє спрага, і тут на висоті, серед снігів – свіжовичавлений апельсиновий фреш. Чудеса техніки, вершини задоволення, сліпуче сонце і посмішки…

На зворотній дорозі двоє наших хлопаків «послизнулись» і впали у місцевий басейн-водозабір. На щастя, на льоту встигли роздягнутись і купель вийшла відмінна.

Ввечері підганяємо кішки, перевіряємо снарягу і до відпочинку.

18.02 Перехід до французького  притулку . Набір висоти – 1400 метрів, відстань – 9 км. Враховуючи, що є можливість завантажити рюкзаки на ішаків, ослами погодилися бути не всі… З метою збереження бойового духу доручили почесну місію вухастим… Перші кілометри давалися легко і ослам нам. Але снігу ставало все більше. Бідні ослики застрягли на третині дороги і прийшлось їх витягувати буквально за хвіст. Знову фрешова зупинка, у маленькому селищі, мужньо і спокійно забираємо свої наплічники. А серед місцевого населення, стати портером за 30 євро, виявили натхнення лише п’ятеро берберів. Дехто з дівчат скромно скористався недешевою робочою силою. На наступний рік приїду підшабашити…

З кожним кілометром природа ставала суворіша, а погода – жорсткіша. Незважаючи на хороший темп, прийшлось серйозно утеплюватися, по ходу ставали незайвими рукавиці, теплі шапки і пуховки. А ось серед каменю і снігу –  притулок Французької альпфедерації! Будівля  позитивно вразила – одне з найтепліших приміщень (незважаючи на висоту 3200 над рівнем), кімнати з каміном, і романтика на нарах. Для чотирьох учасників це була найбільша висота у їх досвіді, але після належної акліматизації, ніхто від висотної хвороби не потерпав.

Настрій у всіх бойовий, спорядження підтвердило надійність і комфорт. Але у тих, хто ходив у високі гори, песимізм посилювався – пропорційно завиванню вітру за товстенними стінами камінної фортеці. Скажу відверто, ще звечора передчуття та інтуїція , які вироблені за двадцять років Дороги, нашіптували про значні труднощі. Проснувся набагато раніше будильника, вийшов на вулицю і побачив суцільні замети, хуртовину…

О 5.00 –  загальний підйом, екіпірування, сніданок , рішучий вихід у невідомість! Сніг – вище поясу, ліхтарик не просвітлює снігову куряву навіть на метр, пориви вітру – штормові. Через короткий час приймаю беззаперечне рішення – повертатись! Не знімаючи спорядження, чекаємо світанку, але вітер і хуртовина посилюються. Ще маємо мінімальну надію і троє виходимо на розвідку в напрямку маршруту. Прогрібаємо сніг собою, за півгодини проходимо , може метрів триста, а позаду наші сліди тут же повністю заметені… Вже спокійно, сприйнявши ситуацію, якою вона є, повертаємось до Команди.

Відступати завжди боляче і сумно. Але персонал притулку і місцеві провідники в один голос стверджують – сьогодні неможливо!!!  Дивимось прогноз на наступний день – також хуртовина, а згодом ще й різке пониження температури. Незважаючи на те, що Тубкаль був пріоритетним завданням нашої програми, потрібно спускатися…

А спуск виявився дуже непростим! Шквальний вітер і сильний снігопад раз за разом змушують зупинятися, інколи людина, яка йде на відстані метра, ховається у сніговій імлі. Мені вже не раз доводилося потрапляти у складні стихійні умови на Кавказі, Памірі, але цю бурю я б відніс до дуже серйозних.

Треба віддати належне місцевим гідам, які почали оперативно зводити свої групи, тим самим прокладаючи дорогу і для нас. Ми пропонували їм допомогу у притоптуванні снігу, але міцні беребери ініціативи не віддали.

Спуск до Імліля тривав майже сім годин…

А спустилися ми до Свята! Адже вечеря плавно перейшла у День народження нашої чудесної Софійки! При виконанні тостів, були допущені навіть справжні напої, адже виповнилося нашій Маленькій вже 21!

19.02 поверення доМаракеша і огляд міста.

Сьогоднішній день повністю присвячуємо Маракешу: гуляємо вузенькими вуличками медіни, де заблукати може навіть майстер орієнтування. Відвідуємо перлину міста – сад Мажорель, створений на початку ХХ століття художником, а згодом врятований знаменитим кутюр’є Івом Сен-Лораном і перетворений ним  у місце гармонійного дотику французької і марокканської культури.

Пізніше  забрідаємо у квартал місцевого продуктового ринку, випадково потрапляємо на обід до кмітливого і вправного продавця сувенірів Набіля. Марокканець, який виявився ще й креативним гідом,  не лише відмінно нас годує таджином (традиційна тушкована марокканська страва з овочів, м’яса і приправ), але запрошує вночі до місцевого клубу. Це було щось!!! Не дуже великий, але затишний клуб, у якому ми не побачили жодного білого туриста, відмінна обслуга, перфектна і строга охорона, і неповторна жива марокканська музика. Переплетення етностилю і  психотрансу, шалений ритм і містична атмосфера, вихор танців і полум’я емоцій… Це – запам’ятається яскраво і надовго! Хто читав «Степового вовка» Германа Гессе, згадайте – театр не для всіх…

20.02 екскурсія до водоспаду Узуд.

Три години їдемо мальовничою дорогою до чергового чуда природи у Марокко. Водоспад Узуд, який французи назвали «вуаллю закоханих», спадає із висоти 110 метрів, утворюючи мільйони бризок і витончену райдугу. Проходимо зверху над потоком води, відчуваючи тремтіння в колінах і підсвідоме бажання польоту, далі спускаємося через оливковий сад до підніжжя гігантського водограю. Звичайно, використовуємо можливість покупатись і стрибнути у воду з висоти 5-6 метрів. Чудесний день, але трохи хвилюємося за Лева. Сьогодні наша Команда зменшується, двоє учасників повертаються до Львова (планово).

21-23.02 – подорож у пустелю.

Побувати в Марокко і не відвідати пустелю – неприпустимо!

Ми ретельно планували цю екскурсію, щоб побачити справжню Сахару, а не бутафорію, яку пропонують туристам не кшталт «Орел и решка». Потрібно проїхати майже 700 км. в одну сторону, перетнути Марокко з півночі на південь, витратити три дні, але враження – неперевершені. Тим більше, що по маршруту ми побачили Високий Атлас, долаючи суворий і холодний перевал Тізі-Н-Тішка (висота 2260 м), оглянули кам’яне місто – касбу Айт-Бен-Хадду, пам’ятку історії і архітектури  Марокко, внесену ЮНЕСКО в Світову Спадщину з 1987 року, робимо краєзнавчу зупинку у місті Уарзазат, що вважається марокканським Голівудом. В блокбастер ми не потрапили, але героями веселих ситуацій – готові бути завжди .

Ночували в ущелині Дадес, готель розташований на березі річки, в глибині велетенського каньйону. В наступний день здійснили огляд гірського  району Тодра, відомого серед скелелазів і любителів екстремального туризму. Місце, де можна провести кілька днів, мандруючи по навколишніх горах. Але, для нас ця ущелина виявилася негостинною, в досить простій ситуації втрачає опору Петрик, падає з каменя і ламає руку. Тримається мужньо, але більшість людей у стані шоку. Веземо його в госпіталь, отримуємо кваліфіковану і безкоштовну! допомогу, але, на великий жаль, в пустелю він цього разу не потрапляє. Бажаємо Петру швидше одужати і головне – остаточно перебороти смугу невезіння. Ти це успішно зробиш, наш Друже, і ми ще помандруємо!

А життя продовжується і подорож також: в 16.00 прибуваємо в Мерзугу, селище на краю Сахари і біля кордону з Алжиром. Автобус далі проїхати не може, але ж є «кораблі пустелі» і вони – милі і наші. Теліпаємось на верблюдах близько півтори години, дехто вважає, що йти пішки – комфортніше і швидше. Але тварини не звертають уваги на наші зітхання і впевнено «пливуть» у пустелю. Врешті   перевалюємо через кілька піскових хребтів і потрапляємо у шатровий табір серед височенних дюн.

Поселяємось у досить комфортних наметах і через хвильку вже освоюємо пустельний сноуборд!

Сідає сонце, забарвлюючи піски Сахари у  золоті відтінки, краса і велич природи налаштовує на ліричний і поетичний лад. А довгий вечір перетворюється у ніч берберської музики, присмаченої гуцульською дримбою, пісні і танці навколо вогнища; від вина і зоряного неба трохи паморочиться у голові. Всесвіт ніжно наближається і безмежно поглинає…

Повернення у Мараккеш, незважаючи на 10 годин дороги , легке і комфортне, дорога навколо  – мальовнича і захоплююча .

24.02 – дорога до океану

В останній день марокканської «епопеї» – одна з найбільш естетичних і релаксових екскурсій. По дорозі побачили кіз-скелелазок, які спочатку тренуються на деревах, відвідали ферму, де виготовляють найдорожче масло в світі – арганове, і не втримали, гаманці добряче полегшали. .

І головне – приїжджаємо в місто Ессуейра –  колись піратський порт, ринок рабів, фортеця, а зараз курорт, який дуже полюбляють віндсерфери і усі захоплені мандрівники…

Чудесне місто «синіх човнів», колоритного рибного базару, смачних ресторанчиків морепродуктів і веселого купання в океанських хвилях…

Місто , яке завершило нашу програму і  підтвердило неймовірний туристський потенціал Марокко.

Хочеться подякувати цій привітній країні,  усім невипадковим супутникам – щирим,  доброзичливим і колоритним. Ми ще повернемося, обов’язково повернемося…

Від серця Дякую кожному учаснику нашої великої Команди. Неможливо у короткому репортажі згадати всі імена, але своїми справами, хорошими думками, світлими посмішками, ми усі разом зробили цю Мандрівку незабутньою!!!