Львівяни на семитисячнику (2016 рік)

Повернення до списку

Невиконані справи, особливо ті,

що стають ціллю певного етапу життя,

тримають нас в непевності і чеканні…

Пік Леніна (у Киргизстані), висота — 7134,3 м (раніше пік Кауфмана, на честь дослідника Середньої Азії; зі сторони Таджикистану – пік Абу Алі ібн Сіни , Авіценни, на честь перського вченого, філософа), вважається одним з найбільш відомих і відвідуваних семи-тисячників в світі. Але не буває легких чи доступних вершин вище 7000 м, недаремно пік Леніна має категорію складності – 5а, і піднімається на неї лише 15-20% від кількості бажаючих; а кожного дня з маршруту зводять і зносять потерпілих,  і навіть гірше…Через чотири роки після попередньої експедиції, коли штормовий вітер не дозволив нашій Команді піднятися на пік Леніна, ми повернулися на Памір знову.Дехто, із особливо «патріотичних галичан», вже висловлювався, що не варто підніматися на вершину із такою назвою; хтось казав, що йти туди треба лиш для того, щоб скинути бюст клятому вождю.

У кожного свої цілі, ідеї; і кожен має право і шукає можливості для здійснення і впровадження своєї філософії і реалізації шляху. Або має право поговорити…

Учасники нашої Команди подолали разом тисячі непростих кілометрів, побували на Ельбрусі, Казбеку, Айленд-піку, Кіліманджаро, Демавенді, і десятках інших непростих і завжди неповторних вершин. І , природно, що ми прагнули вище, продовжували шукати себе , мандруючи по світу , ускладнюючи умови вибраної Дороги.

Цього разу нас було шестеро чоловік – четверо зі складу попереднього Паміру і двоє досить досвідчених і тренованих мандрівників із досвідом п’яти-тисячників: Сергій Копанський, Ярослав Рущак, Вероніка Медведська, Ігор Юрчишин, Мирон Балушка – всі Львів, Олексій Башаро – (м. Покровськ, Донецької обл.)

Вилетіли зі Львова 23.07, пересадку мали в Стамбулі, де більшість з нас , втомлені трудовими буднями, масу давили безпробудно – спали, спали, спали; хоча ентузіасти встигли рвонути на екскурсію до міста. Прилетіли в Ош 24.07 о 5.00 за місцевим часом (різниця з українським часовим поясом – 3 години). І  тут неприємна пригода – не приїхав зі Стамбулу  рюкзак Ігоря, як компенсація – набір від турецької авіакомпанії: гребінець, носовичок і шкарпетки . Пробуємо вияснити, пояснюють з азіатською посмішкою і неконкретністю, що все буде добре. Ну , Славко Вакарчук також про це колись співав, тому віримо і їдемо далі (наплічник таки привезли через три дні до базового табору, подаровані шкарпетки не забрали!).

До базового табору, який знаходиться на висоті 3600 метрів над рівнем моря складна, мальовнича, але сонна дорога – 6 годин. До речі, зустріч , трансфер, і ряд інших комфортних послуг нам надала киргизька тур-фірма «Фортуна Тур», можу рекомендувати їх із впевненістю і особистою подякою! Ще встигли прогулятися до Цибулькової галявини, набрали 200 метрів висоти і – назад. Перша ніч в горах непроста: болить голова, серце калатає, в душі хвилювання. Списуємо це на важку дорогу, зміну часового поясу  і значний набір висоти. Тому наступні дні посилено акліматизуємося; йдемо цікавим маршрутом в напрямку піка Петровського; піднімаємося до 4200 м за 3,5 год.; споглядаємо величні вершини і льодовики; зупиняємось у роздумах і пошані біля пам’ятного меморіалу жіночій експедиції під керівництвом Ельвіри Шатаєвої (тоді, у 1974 році,  на піку Леніна загинуло 8 кращих альпіністок, їх тіла евакуювали лише через рік у результаті складної 14 денної експедиції під керівництвом Володимира Шатаєва).

Після акліматизації і денного відпочинку з динно-кавуновою дієтою, самопочуття і настрій значно покращилися.

27.07 вирушаємо у перший висотний табір, до якого досить оперативно йдемо – 5 годин. Частину речей нам транспортують коні, адже загальний командний вантаж становить більше 200 кг.

На висоті 4400 м і вище проводимо наступних 12 днів. Непогано розмістились у шатрі «Фортуни Тур», хоча і маємо хороші власні намети, стараємося не тратити сили на зайві бівуачні роботи. Там знайомимось і спілкуємось  із Сергієм Пугачовим – одним з кращих сучасних українських альпіністів. Отримуємо інформацію, що рік цей дуже непростий і травматичний: кількість учасників, особливо комерційних, значно зросла, а тріщини – відкрилися, стали більш підступними і небезпечними.

Відчули фізичне,  і в більшій мірі психологічне навантаження під час першого виходу на 5000 м, дійсно, в порівнянні з 2012 роком , багато снігових місточків через тріщини виглядають зовсім ризикованими. Недаремно  провідники комерційних клієнтів частково змінюють стежки-маршрути, в найбільш ризикованих місцях стараються навішувати перила, чи навіть ставити драбини через льодові розколи. Але, на великий жаль, наша Команда втрачає двох кандидатів на продовження експедиції; гірська хвороба нещадна і непередбачувана, гіпоксія і реальна небезпека змушують відмовитися від продовження. Хочу подякувати Олексію і Мирону за адекватність їх рішення; особливо дякую за те, що в подальшому вони зробили великий вклад у перемогу Команди своїми допоміжними діями у таборі 4400 м.

Наша акліматизація методично продовжується: при сприятливій погоді чергуємо відпочинок і набір висоти; для себе особисто  відзначаю, на диво непоганий апетит, хорошу терморегуляцію (систематично купався у льодовиковій воді на 4400 м ) і відмінну працездатність.

Встановлюємо табір  вище «сковорідки», на 5300 м, самопочуття нормальне!

І тут стався невеликий зрив… Під час планового акліматизаційного виходу на гору Роздільна, зіпнулася погода, почався дуже сильний снігопад із штормовими поривами вітру. Дійсно, в цей день лише кілька учасників з інших команд вийшли на маршрут. Але повернення створювало ризик і для акліматизації, і для подальшого успішного сходження. Виникає невелика дискусія , але йти треба; я не сумніваюся, що погода, хоч і складна, але реальна для продовження; стратегічно – цей день дуже важливий. Молодь продовжує ще вагатися, важко усім чотирьом,  але «аксакал» Команди – Ігор Юрчишин бере на себе левову долю фізичного навантаження; крок за кроком , інколи по 20-30 см, але вперто прокладає дорогу серед глибокого снігу і захованих тріщин. Врешті, спільними зусиллями , ми піднімаємось на 6200 м . Це вершина Роздільна зустрічає нас шквальним вітром і осліплюючою хуртовиною. Але акліматизація здійснена! Кілька хвилин на горі і – вниз; знову змушені топтати  стежину у снігу по пояс, інколи втрачаючи орієнтири, повільно і обережно спускаємось. Друга ночівля на 5300 м підтверджує вдалий план і правильний, хоч і дуже вольовий вибір!

Денний відпочинок на 4400м  Льоша зробив для нас смачно-незабутнім! Адже він транспортував з базового табору сюди кавун!!! Поляки і москалики  дивились на нас, як на божевільних гурманів, і… ковтали слинки.

Наступив вирішальний етап. З хвилюванням стежимо за прогнозом погоди, який оперативно передає нам Володя зі Львова. Дякувати Богу, є сприятливе «вікно», якраз на наші терміни погода обіцяє бути непогана! Черговий підйом дається непросто… Час інколи гірший, ніж в акліматизаційні виходи. Але ж несемо додаткове спорядження і значний запас їди і газу на підстраховку.

4.08  на Роздільній, вітер досить сильний, мороз – близько 15-18 градусів. Але настрій – бойовий! Без кінця топимо сніг, п’ємо чай донесхочу (так треба) і готуємо запаси на ранок. Заставляємо себе з’їсти висотні «лігуміни» і пробуємо хоча б трохи поспати. Снодійне зіштовхує в примарну тріщину сну…

5.08 Підйом в 00.30, повільні збори і запланований вихід рівно о 2.00. Нам  на хвіст кидають-просять взяти чечена Магомета; тут же до нас примикають двоє австрійців, які посеред ночі спочатку взяли неправильний курс. Пориви вітру досить сильні, інколи збивають рівновагу; нічний мороз заставляє максимально закрити маскою обличчя і боляче кусає пальці при найменшому знятті пухових рукавиць. Але сумніви вже позаду. Попереду мрія і  з нами підтримка люблячих людей!!! Тому рухаємось у хорошому темпі: спускаємось з Роздільної і піднімаємось по крутому льодово-камянистому схилу на висоту 6500 м за 2,5 години, далі трохи пологого підйому. Світає…

Вже повернув назад один з австрійців, трошки відстали інші учасники нічної погоні, я з Веронікою вперто і наполегливо котимо свої сізіфові каміння крізь ранкові сутінки, холод і вітер. Попереду – одна з найбільш небезпечних і важких ділянок – «ніж». Тут дочікуємось Славка, австрійця Матена і чечена. Ігор , на жаль, не зумів дотримати необхідного темпу і відстав. Концентруємось, і … досить легко долаємо стрімкий , льодовий, але досить доступний сьогодні «ніж».

Вийшли на 6700 за 5 годин. Непогано! Але далі ще довга стежина, через снігові поля, піднімаючись і інколи трохи втрачаючи висоту. Трохи монотонно, крізь хмару і снігову млу, ми йдемо без сумніву і зайвих думок. Ми вже знаємо, що Гора нас пустила цього разу. Ще непростих 4 години і нарешті, в 11.00 – Вершина перед нами. Пустий і неважливий нам бюст мертвого кумира, ще якісь ювілейні знаки, але головне – ми, троє львів’ян  на семитисячнику; ми здобули таку важливу і немалу перемогу над собою, ще й допомогли австрійцю і чеченцю. Фотографії з прапором України, внутрішні ридання, як відчуття безмежного щастя, обморожені пучки пальців – все це зливається у картину, яка лише потім, може через три дні , стане усвідомленням досягнутої мети і тимчасового спокою духу.

Починаємо спуск і у густій імлі втрачаємо дорогу! Але є навігація, інтуїція і Божа поміч.

Досить швидко зорієнтувалися і продовжили шлях. І тут – несподіванка! На висоті , близько 6800 м, наш Ігор вперто пробує переставляти ноги; його воля нагло жене його вгору, але тіло вже під дією гірської хвороби, і шансів не те що піднятися,  а рухатися – майже немає! Він знав інструкцію про те, що є певний час для  сходження, про те , що не можна доходити до межі повного знесилення…

Головне тепер – усім зійти вниз. Адже на такій висоті, навіть досвідчені майстри-альпіністи , нести нікого не зможуть. Ситуація досить критична! Чечен відразу рвонув донизу – «ні дякую, ні до побачення», австрієць Матен, хоч і пропонував допомогу, не мав уже ніяких кондицій сам. Якраз в таких випадках спрацьовує справжній Командний дух, який і дає сили. Спочатку Славко, потім я зводили нашого Друга, страхуючи на льодових схилах, піднімаючи після падінь, борючись із власною втомою і справжньою гірською небезпекою. Веронічка поспішила за допомогою до табору на 6200 м, але , на жаль, на такій висоті допомога – це лише власних рук справа! Довгих 10 годин нескінченного  спуску; зриви і провали у тріщини – це, як сон, який минув і щасливо закінчився, мабуть і завдяки тим, хто за нас молився.

Повернулися в намети, коли ніч вже обійняла небо.

Повернулися Усі! А потім шлях униз і додому. Були ще пригоди – непрості і ризиковані, веселі і яскраві.

Але цей шлях завершено.

Попереду – ще тисячі Доріг!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *